Четвер
16.08.2018
11:47
Пошук
Вхід на сайт
Календар
«  Серпень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Вітаємо на нашому сайті!
Сьогодні, за статистикою МВС, у кожній області в середньому на обліку перебувають 1200 дітей, які можуть утекти з дому або вже це робили. І це тільки офіційна статистика. Причини різні, з дитбудинків, як правило, діти тікають, щоб знайти сім’ю.
Із неблагополучних сімей - щоб змінити своє життя на краще. Але є також діти з нормальних і навіть дуже благополучних сімей, які йдуть із дому в пошуках пригод або щоб довести батькам свою самостійність. Хоч і дивно, найчастіше тікають із дому дівчатка 14-18 років.
Як дізнатись, що твій підліток планує втекти з дому? Як бути в такій непростій ситуації і чи правда, що, коли дитина йде з дому, винні батьки?
На ці такі важливі для батьків запитання спеціально для lady.tochka.net відповідає психолог Єлизавета Паринова.
У чому основна причина того, що дитина вирішує піти з дому?
Дім - це територія, на якій ми почуваємося щонайменше безпечно, щонайбільше комфортно. Дорослий має більше можливостей і влади для того, щоб змінювати щось, що йому не підходить. Дитина в цьому явно обмежена, залежна від рішень дорослих. Діти намагаються справлятися з якимись складнощами в рамках своїх можливостей.
Дитина завжди робить спроби одержати те, чого їй бракує, відреагувати на щось, що викликає сильні почуття. Якщо можливість проявляти свої емоції в повному обсязі відсутня - одним із рішень може стати втеча від самої ситуації. Буквально – втеча з дому.
Чи можна побачити, що дитина хоче піти з дому?
Якщо батьки досить уважні до своєї дитини, то зможуть помітити зміни в поведінці та настрої своєї дитини. Зможуть постаратися поговорити, ну або хоч би показати, що готові підтримати, коли дитина буде готова.
Будь-які зміни в поведінці дитини можуть бути маркерами виниклих у неї складнощів (замкнутість, агресивність, ігнорування батьків і їхніх прохань, небажання перебувати тривалий час удома). Батьки можуть як спровокувати втечу дитини з дому, так і просто не помітити, якими саме діями або коментарями створили їй дискомфорт.

Коли і навіщо дитина йде з дому?

Найпоширенішим періодом, коли дитина зважується на втечу з дому, є вік 10-15 років. Це складний психологічний період для дитини з багатьох причин, а втечі з дому можуть бути способом:

- звернути увагу на себе (якщо її бракує);
- уникнути відповідальності або складних зіткнень із батьківською позицією (коли дитина намагається відчути себе окремою та дорослою);
- впоратися з нестерпними почуттями (злості, агресії, образи, болю, приниження тощо);

- саботувати контроль або встановлений у домі режим і порядок;
- помститися за щось (нехай батьки переживають, шукають);
- продемонструвати свою самодостатність (якщо вона не визнається в жодних соціально прийнятних формах батьками).

Що робити, якщо дитина втекла з дому — інструкція для батьків

По-перше,згадайте все, що говорила вам ваш дитина в останні дні тижня. Можливо, ви щось упустили або проігнорували.
Продзвоніть всім знайомих/друзів дитини. Бажано поговорити з батьками, щоб вони повідомили вам, якщо ваше дитя раптом з’явиться у них.
Перевірте одяг/речі дитини: чи пішов він «у чому є» або «з валізами».Також перевірте свої «схованки» чи всі гроші і цінності  на місці.
Дитина зникла увечері? Телефонуйте класному керівнику, опитуйте всіх однокласників дитини. Можливо, хтось знає про його плани на вечір або проблеми.
Дитина не мігла просто втекти? Всі речі на місці? І проблем не було? І ніхто не знає — де вона? Телефонуйте у швидку — чи не забирали з вулиці дитини такого віку, опишіть одяг дитини.  Відразу після цього телефонуйте до поліції з тими ж питаннями.
Результатів немає? Пишіть заяву і подавайте в розшук. Пам’ятайте: співробітники поліції не мають права не прийняти у вас заяву. Фрази на кшталт «погуляє і повернеться» або «чекайте 3 дні, потім приходьте» ігноруйте — пишіть заяву.
Що далі? Наступний крок — візит до інспектора у справах неповнолітніх. Йому також несіть фото дитини і максимально повну інформацію — чим пішов, з ким спілкувався, з ким сварився, де які татуювання, і на яких місцях пірсинг.
Не припиняйте пошуку друзів, однокласників і знайомих дитини — можливо у когось вже з’явилася інформація про його місцезнаходження. При цьому акцентуйте увагу на своїх переживаннях — «я не серджуся, просто хвилююся і чекаю, аби живий був». І ніяких — «з’явиться — уб’ю, паразита».
Дитина знайшлася? Це головне! Обійміть свою дитини і скажіть їй, як ви її любите. І запам’ятовуйте, чого робити категорично не можна після щасливого возз’єднання сім’ї:

Нападати на дитину з розпитуваннями, Кричати і застосовувати фізичну силу, карати будь-яким способом — позбавляти «солодкого», садити під замок, демонстративно мовчати і ігнорувати дитину.
Якщо дитина здатна розмовляти відверто — вислухайте її. Спокійно, без претензій. Слухайте і намагайтеся почути. Не завершуйте і не звинувачуйте, навіть якщо монолог дитини буде суцільним потоком звинувачень на вашу адресу. Ваше завдання:

Заспокоїти дитину.
Встановити контакт.
Переконати дитину, що ви його приймете будь-яким, що спробуєте зрозуміти.
Знайти компроміс.
Визнати свої помилки перед дитиною.
І пам’ятайте: якщо раптом на вулиці ви натрапили на чужу дитину, який видався вам втраченим, зареванным, «безпритульним» — не проходьте повз! Спробуйте поговорити з дитиною, з’ясувати — що з ним сталося. Можливо, його теж зараз шукають батьки.